Чайна традиція в Японії складалася в 15-16 століттях – це був складний, страшний час. Період Сенґоку – Епоха провінцій, що воюють! Війни кланів, пожежі, різанина, зруйновані будинки, храми та палаци, ще й землетруси, які трясли Японію завжди – все це створювало відчуття кінця світу. Чайна церемонія з її абсолютною гармонією була втечею, проявом духовної свободи людей, які збиралися за чаєм.
Чаювання народилося, як і водиться, серед інтелектуалів – спочатку ченців, потім придворних і самураїв, пізніше городян. Наприкінці 16 століття часто-густо військові аристократи облаштовували у своїх замках і палацах спеціальні чайні кімнати або невеликі павільйони, які будували в саду. При дворах найбагатших аристократів служили чайні майстри – вони готували чай, підбирали посуд, оформляли чайну кімнату і часто були майстрами ландшафтної архітектури, вписуючи ці приміщення в комплекс саду.
Традиційна чайна церемонія розпочинається вже тоді, коли гості входять до саду. Архітектура цього саду, доріжка, викладена камінням – все це має допомогти відсторонитися від суєти, забути про те, що залишилося поза чайним простором.
Увійшовши до низьких дверей чайного павільйону, гості сідають, господар вітає їх.
Сценарії церемонії могли бути різними. Іноді це просто зустріч за чаєм: щільний чай, койча, подають у першій частині церемонії, майстер готує чай в одній чаші і цю чашу передають від гостя гостю, по колу. Іноді чайні церемонії тривали кілька годин і включали кілька видів чаю, закуски, кайсекі (обід із кількох страв, що подається на маленьких тарілочках), і навіть саке!
Коли чай випитий, предметом милування, бесіди та зосередженої уваги стає чаша. Гості обговорюють чашу, запропоновану майстром, або кожен може висловити своє ставлення до своєї особистої чаші. Захоплення чайних майстрів та гостей могли викликати форма, оформлення краю борту, малюнок ніжки, колір та фактура.
Якими чашами милувалися японські інтелектуали? Насамперед на думку спадає невибагливість, майстерна простота. Але так було не завжди. Чай прийшов до Японії з Китаю, разом з помпезним і дуже дорогим посудом. Істинно японська кераміка з’явилася завдяки майстру Сен-но-Рікю – ми розповідали його історію.
Головним нововведенням Сен-но-Рікю було те, що він відмовився від дорогоцінного китайського посуду. У ті часи, наприклад, високо цінували чаші Тенмоку, зроблені в Китаї за доби Сун (12-13 століття). Конусоподібні на вузькій ніжці з кристалічними глазурями різних малюнків усередині та з буйними райдужними малюнками на поверхні.
Китайські чаші, посудини для води та чайники були дуже дорогими та надто розкішними. Вони не підходили до духу зосередженості, спокою, гармонії та краси церемонії Сен-но-Рікю. Відмовившись від них, майстер Сен ініціював створення нових керамічних майстерень. Старі майстерні почали робити чаші на замовлення чайних майстрів, при княжих дворах почали організовувати невеликі майстерні, які займалися створенням виключно чайного начиння.
Функція чайної чаші очевидна – у ній готують напій: чайний порошок Матча розмішують у воді, іноді збивають бамбуковим вінчиком. Але символічна роль чаші набагато багатша.
Людина протягом чайного ритуалу як під час медитації відсторонюється від пристрастей, бажань, метушні, досягаючи такого стану, який японською мовою виражається поняттям Санмай. Слово походить від санскритського Самадхі – глибоке зосередження. Усвідомлюючи себе тут і зараз, зосереджуючись на простих і вивірених жестах, учасник чайного дійства стає частиною світової гармонії та світового порядку – недосяжного у метушні та пристрастях кожного дня. У цьому зосередженні людина здатна побачити справжню красу і природу Будди, яка є навіть у найпростіших речах – наприклад, у чаші.
У випиванні з однієї чаші уособлений ще один важливий сенс японської чайної церемонії – це знак духовної спорідненості, побратимства, довіри та вірності спільним духовним ідеалам. Словами японського поета Кобаясі Іси: «Чужих між нами немає, ми всі один одному брати під вишнями кольору».
